Доктор медичних наук, науковий директор та засновник Центру досліджень СНІДу Аарона Даймонда. Доктор Го здобув ступінь у Каліфорнійському технологічному інституті та Гарвардській медичній школі. Згодом він пройшов клінічну підготовку з внутрішньої медицини та інфекційних захворювань у медичному центрі Cedars-Sinai та школі медицини UCLA. Доктор Го активно займається дослідженнями СНІДу понад 20 років і опублікував понад 350 статей на цю тему. Також він очолює консорціум китайських та американських організацій, щоб допомогти вирішити кризу ВІЛ/СНІДу у Китаї. Також дізнавайтесь про Гідеона Меннінга – лікаря, що досліджує питання життя та смерті. Далі на i-los-angeles.
Біографія
Девід Го народився 3 листопада 1952 року у Тайчунгу на Тайвані. Коли сину було 4 роки, його батько переїхав до США. Протягом 8 років він з матірʼю чекав, коли батько забере їх до себе. Це трапилося у 1964 році. У той час родина обʼєдналася у невідомій для них країні, де все було для них незвичним: від мови до звичаїв та людей. Місцем свого проживання родина обрала сонячний та теплий Лос-Анджелес. Попри усі труднощі, Девід гарно навчався та після закінчення школи вступив до Массачусетського технологічного інституту. Там, а потім у Каліфорнійському технологічному інституті, Девід вивчав фізику. Окрім науки хлопець цікавився спортом та грою у шахи. Та вже під час навчання Девіда більше цікавила біологія та медицина, ніж фізика. Тож він вирішив змінити навчальний заклад та рухатися в іншому напрямку. Тоді він вступив на медичний факультет Гарвардського університету. На заняттях він вперше поспілкувався з людьми, які мають статус ВІЛ-інфікованих. І Девіда шокувало, що це були його однолітки, які не мали змогу подолати цю хворобу. Тож він твердо вирішив знайти ліки від СНІДу і прикладав для цього максимум зусиль.
Дослідження СНІДу
Особливістю роботи Девіда Го був новий погляд на вірус СНІДу. Йому вдалося зрозуміти як саме вірус атакує людський організм та руйнує імунітет. Все почалось з теоретичних досліджень, які стали підґрунтям для проведення експериментів. Саме завдяки практичним випробуванням теорій Го зʼявилось розуміння, якою має бути ефективна терапія СНІДу. Лікар зрозумів, що варто боротися з вірусом ще на першій стадії хвороби, тоді коли вірус лише потрапив у людський організм та перебуває у стані “сплячки”. Та насправді вірус ВІЛ не чекає, коли інфікувати людину. Одразу після потрапляння в організм він діє дуже активно. Разом з Девідом Го цю теорію пропрацьовували ще кілька лікарів-науковців. Серед них: Люк Монтаньє, Роберт Галло і Джей Леві. Їм вдалось першими довести цю теорію. Проте Девід Го став першим, хто заперечив пасивність ВІЛ. У час його активної роботи над дослідженнями, питанням лікування ВІЛ цікавилися меценати. Зокрема, Ірен Даймонд заснувала у Нью-Йорку науково-дослідний центр СНІДу і запросила очолити його Девіда Го.
Вже на новому місці роботи лікар поставив перед собою чергове завдання. Він хотів зʼясувати, що відбувається в організмі людини, яка заражена вірусом ВІЛ, але ще не хвора на СНІД. Девід був впевнений, що у розгадці цієї таємниці лежить шлях до ефективних методів боротьби з вірусом. Тож під час експериментів у людей брали аналіз крові, який показав, що на перших етапах після зараження кількість смертельних вірусів дорівнює майже нулю. Але головне у цьому експерименті було відділити арифметичний нуль від вірусологічного. І Девіду Го це вдалося. Хоч вірусу не було у крові пацієнтів, але він одразу проникав до лімфатичної системи. А там активно розмножувався. Тож лікар дійшов висновку, що боротьбу з вірусом треба починати одразу, коли імунна система хворого ще функціонує, а також треба використовувати у боротьбі з вірусом різні підходи та методики.
Наукові експерименти
У середині 1990-х років дослідники у медичній сфері звертали увагу на різні проблеми: від паліативної терапії до організації амбулаторної інфузійної терапії. Тоді ж відбулася перша доповідь про результати дослідження препарату АВТ-247. Завдяки його використанню вдалося зменшити смертність інфікованих ВІЛ на 16%. Це дало старт для нових розробок та досліджень.
У цей час доктор Девід Го теж завершував чергове дослідження. Він дізнався, що в організмі людини ВІЛ постійно та активно розмножується. Йому вдається знищувати у людському організмі лімфоцити CD4. У багатьох центрах лікування у США хворі почали отримувати ВААРТ. Це антиретровірусна терапія. За 3 роки не тільки у США, але й в Європі почали її активно застосовувати для протидії хворобі. А у червні 1996 року був зареєстрований перший ненуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази невірапін, і у практику увійшов новий клас антиретровірусних препаратів.
Та Девід Го розумів, що один препарат не зупинить хворобу. Потрібно було щонайменше три препарати, аби не дати вірусу мутувати та виживати. Згідно з компʼютерними розрахунками, шансів на це у ВІЛ від 1 до 10 мільйонів. Результати експерименту приголомшили увесь світ. Близько 70% пацієнтів швидко одужали. А аналізи показали, що кількість вірусів ВІЛ впала нижче рівня, який може бути помічений аналітично. Завдяки антиретровірусній терапії почала відновлюватися імунна система хворих. Про результати експерименту стало відомо на весь світ, а особисто про них Го розповів на конференції у Ванкувері. Потрібно розуміти, що його підхід до лікування не допоможе тим хворим, у кого ВІЛ перейшов у СНІД. Тоді хворий має приймати терапію протягом всього життя. Десятки таблеток потрібно приймати щодня у визначений час. Дуже важливим є дотримання графіку, адже паузи у лікуванні дають зворотній ефект і повертають стан пацієнта до початкової стадії. Фатальними можуть виявитися і побічні ефекти — починаючи від діареї, виснаження та спазму до каменів у нирках і травм печінки. Та попри різні наукові дослідження та експерименти, у деяких країнах світу епідемія ВІЛ все ще знаходиться на ранніх стадіях і продовжує набирати обертів. Це, безумовно, стосується Китаю. Доктор Девід Го працює з колегами у Сполучених Штатах та Китаї, щоб допомогти людям.
Нагороди науковця
За свої унікальні та проривні наукові досягнення Доктор Го отримав численні відзнаки та нагороди. Протягом життя він сумлінно навчався та здобув сім почесних докторських ступенів. Також був обраний доповідачем у Каліфорнійському технологічному інституті, Массачусетському технологічному інституті та Гарвардській школі громадського здоровʼя. Серед інших нагород дослідника: премія Ернста Юнга у галузі медицини, премія мера за видатні досягнення у науці та техніці, премія “Squibb” та премія “Hoechst Marion Roussel”. Доктор Го був обраний членом Американської академії мистецтв і наук, Китайської інженерної академії та Інституту медицини Національної академії наук у Сполучених Штатах.
Доктор Го також є почесним професором медичного коледжу Пекінського союзу, Китайської академії медичних наук, Китайської академії наук, Університету Гонконгу, Уханського університету. Він працював у Наглядовій раді Гарвардського університету та у Раді піклувальників Каліфорнійського технологічного інституту. Доктор Го був названий “Людиною року” за версією журналу “Time” у 1996 році та нагороджений президентською медаллю у 2001 році.