Лоуренс Річард Волтерс, відомий як “Ларрі”, ще з дитинства мріяв літати. Його прагнення до неба почалося після того, як у 13 років він вперше побачив гелієві кулі у магазині. Хоча Волтерс не міг стати пілотом у ВПС США через поганий зір, він не відмовився від мрії та вирішив підкорити небо іншим способом. Ця історія стала легендою і назавжди закарбувалася у світовій авіаційній історії як приклад безмежної сміливості та креативності. Далі на i-los-angeles.
Початок пригоди
Ще змалку Ларрі Волтерс мріяв літати. Але життя внесло свої корективи: через поганий зір він не зміг стати пілотом ВПС США. Ця відмова не зламала його — натомість вона стала викликом. Протягом багатьох років Волтерс вивчав фізику польоту, розраховував силу повітряних куль і зрештою розробив власний проєкт — політ на звичайному садовому кріслі.
У 1982 році Волтерс вирішив реалізувати свою давню ідею: піднятися у повітря за допомогою звичайних гелієвих куль. Він планував плавно пролетіти над пустелею Мохаве і спускатися, пострілюючи по кулях пневматичною рушницею. Для цього він разом зі своєю дівчиною Керол Ван Дьюсен придбали 45 куль та балони з гелієм. Для створення враження легальної покупки Волтерс використав підроблений документ від свого роботодавця FilmFair Studios, в якому зазначалося, що кулі призначені для телевізійної реклами. Для стабільності він взяв з собою 13 пластикових пляшок з водою як баласт. Садове крісло він купив за 109 доларів. Волтерс взяв з собою парашут, CB-рацію, сендвічі, два літри Coca-Cola, упаковку пива та камеру, хоча, як виявилося, не зробив жодного знімка під час польоту.
Підготовка та політ
2 липня 1982 року Волтерс прив’язав 42 кулі до крісла у задньому дворі будинку матері Керол у Сан-Педро. Через передчасне обривання мотузки, що мала утримувати крісло, він несподівано піднявся на висоту близько 16 000 футів. Його помітили два комерційні літаки, а Волтерс підтримував зв’язок з організацією REACT через рацію та пояснював, що це несанкціонований запуск куль, але він у безпеці.
Після 45 хвилин у небі, Волтерс почав обережно стріляти по кульках, щоб спуститися. Він випадково впустив рушницю, а його крісло зачепилося за електропровід у Лонг-Біч. Це спричинило 20-хвилинну тимчасову відсутність електрики. На щастя, Волтерс приземлився неушкодженим.
Наслідки польоту
Після посадки Волтерса одразу заарештувала поліція Лонг-Біч. Йому загрожувало покарання за порушення федеральних правил авіації. Спочатку Волтерса оштрафували на 4 000 доларів, а пізніше сума була зменшена до 1 500 доларів. Деякі обвинувачення було знято, оскільки вони не стосувалися його “класу літака”.
Після польоту Ларрі став медійною знаменитістю. Газети називали його “Людиною на стільці”, “повітряним мрійником”, а хтось — “божевільним”. Сам Волтерс запевняв, що його дії не були імпульсивними, а ретельно розрахованими. Для багатьох він став символом людини, що не боїться виглядати смішною, аби здійснити свою мрію. Саме цей образ і надихнув британського композитора Джека Годфрі створити мюзикл “42 Balloons”, який у 2024 році вийшов на сцені театру The Lowry у Великому Манчестері. Коли мюзикл “42 Balloons” вперше показали у Великій Британії, глядачі виходили зі сльозами. Бо за сміхом і кумедністю сюжету відчувається головне — щирість і людяність.
Волтерс пізніше зізнався, що здійснив політ, бо мріяв про це двадцять років, інакше, на його думку, він би зійшов з розуму. Його крісло отримало назву Inspiration I, а Ларрі Волтерс дали титул “At-Risk Survivor” у 1993 році за версією Darwin Awards. Через десять днів після польоту він з’явився на шоу Late Night with David Letterman та на короткий час став популярним мотиваційним спікером. Крісло пізніше було виставлене у San Diego Air and Space Museum, а згодом передано до Smithsonian National Air and Space Museum у Вашингтоні, D.C., де воно залишається частиною експозиції, що демонструє винахідливість і сміливість звичайної людини.
Після польоту Волтерс займався волонтерством у Сан-Габріельських горах та працював на службі лісового господарства США. Його особисте життя було непростим: розрив з дівчиною 15-річних стосунків та нестабільна робота охоронцем. 6 жовтня 1993 року, у віці 44 років, Волтерс наклав на себе руки в Ангелеському національному лісі.
Інші польоти на гелієвих кулях
Ларрі Волтерс став частиною американського фольклору, таким собі міським героєм, поруч з іменами людей, які зухвало кидали виклик реальності. Його історію використовують у школах і лекціях про креативне мислення та людську наполегливість. Після його польоту з’явилося навіть нове захоплення — кластерне повітроплавання, коли люди підіймаються у небо на зв’язці куль. Дехто з ентузіастів повторював подвиг Волтерса, хоча далеко не всі поверталися так щасливо. У 1984 році Кевін Волш здійснив політ на 57 кулях у Массачусетсі. У 2007 році Кент Кауф здійснив міжштатну подорож на 240 миль на 105 кулях. У Бразилії священник Аделіру Антоніо де Карлі підіймався на 600–1000 гелієвих кулях, досягав 6 100 метрів, але під час одного з польотів загинув. Американський дослідник Джонатан Трепп, канадський авантюрист Даніел Борія, Том Морган з Англії та ілюзіоніст Девід Блейн продовжували експериментувати з кластерним повітряним польотом та встановлювали нові рекорди.
Коли у 2009 році вийшов мультфільм “Up” студії Pixar, багато хто впізнав у ньому алюзію на історію Волтерса. У повітряній мандрівці старого Карла Фредріксена — той самий дух свободи, самотності й рішучості, який колись штовхнув Ларрі до польоту.
Його історія стала символом людської сміливості та прагнення до мрії, попри ризики та обмеження. Волтерс довів, що навіть звичайна людина з садовим кріслом може підкорити небо та залишити слід у культурі та історії авіації.