У 21 столітті скейтборди є звичними для людей. Але так було не завжди. Ще у середині 20 століття про скейтборди не йшла мова. Зародився скейтбординг у Каліфорнії, США у 1950-х роках. А вже у 1959 році у продажі зʼявився перший скейтборд “Roller Derby”. Також дізнавайтеся про те, як винайшли нікотиновий пластир. Далі на i-los-angeles.
Перші спроби створити скейтборд
Існує думка, що скейт з’явився десь у 1940-х роках. Та кілька сучасних американських шкіл припускають, що перші скейти бачили ще раніше, у 1880-х роках. Тоді скейтборди мали зовсім інший вигляд. Вони мали кермо як у самоката. Їх виготовляли з ящиків чи звичайних дерев’яних планок з коліщатами, як у візка з супермаркету. Тож можна припустити, що скейтборди використовували не для розваг, а для перевезення чогось. Однак, це не були справжні скейтборди. Тільки у 1940-х люди почали експериментувати і використовувати дошки для розваги.
У 1963 році Ларрі Стівенсон був першим, хто розробив те, що вважалося професійним скейтбордом. Це модель “Makaha Phil Edwards”, яка була названа на честь відомого серфера Філа Едвардса. Він був з деревʼяною палубою у формі мініатюрної дошки для серфінгу. Під час першого буму інші виробники досліджували альтернативні матеріали для будівництва дощок. Серед них скловолокно, епоксидна смола та тонкий кленовий деревʼяний сердечник. Створення першого професійного скейтборду наштовхнуло на проведення змагань по скейтбордингу серед підлітків. Перші змагання пройшли на “Pier Avenue” біля звичайної школи у Каліфорнії. Почали зʼявлятися скейтборд-команди. Найвідомішою у той час були “Super surfer skateboard team”, вони показували неймовірні на ті часи речі: їзду на руках, стрибки з бордюрів та інше. Перший бум був недовгим, оскільки батьки все ще боялися ставити дітей на перші скейтборди.
Середина 1960-х років – це пік популярності скейтбордингу. За три роки компанією “Makaha” було продано понад 50 мільйонів дощок. У кожному каліфорнійському місті можна було побачити підлітка з скейтом. Та на зміну хвилі популярності прийшла хвиля спаду. З невідомих причин наступні 8 років скейтбординг був помітний лише у маленьких американських містах на західному узбережжі. Там він і продовжив своє існування.
У 1969 році Ларрі Стівенсон запатентував кіктейл. Це дозволило скейтбордистам отримати кращий важіль хвоста та утримання за ногу. Це необхідно для катання на схилах і стінах, а також для виконання трюків, таких як обертання “360”.
Пік популярності скейтборда
Другий бум спричинила скейтборд-колода. Це був винахід ключової інновації — уретанового колеса Френка Несуорті у Південній Каліфорнії. Уретанове колесо дозволяло рухатися набагато швидше більш контрольованим чином на різноманітній місцевості, і це було набагато безпечніше. Також відродження повʼязане з удосконаленням технологій виробництва деки і підвісок. Компанії “Bennet” і “Tracker” сконструювали новий тип підвісок, що дозволяли займатися скейтбордингом професійно. Почали використовувати поліуретанові колеса. Завдяки інноваціям кіктейлових дощок та уретанових коліс, скейтбордисти мали інструменти, щоб розвиватися у нових напрямках. Також цьому сприяли дві розробки у Південній Каліфорнії, не повʼязані зі скейтбордингом. По-перше, затримка розвитку житлових районів у горбистому Ла-Коста створила дороги та тротуари для скейтбордистів, які зацікавлені у гірських та слаломних гонках. По-друге, регіональна посуха 1975 і 1976 років. Вона забезпечила майже нескінченний масив місцевості, починаючи від дренажних канав і водозливів до порожніх басейнів для тих, хто готовий знайти спосіб потрапити у ці місця.
У пік популярності скейтборду зʼявилися і перші професійні команди скейтерів. Найвідомішою командою була “Zephyr” або “Z-Boys”, до складу якої входили хлопці з Каліфорнії. Також у цей час набув популярності “Street Style”, тобто вуличний стиль катання. Форма дощок теж змінювалась. Вони стали ширшими, що дало змогу скейтерам робити трюки легше й стабільніше. У 1978 році один з учасників “Zephyr” Алан Гельфанд придумав і виконав трюк під назвою “ollie”. Цей момент став переломним в історії скейтбордингу.
Різні форми скейтбордів
Кожен борд — це також відображення епохи. Щоразу нова форма скейтборду зʼявлялась через нові потреби скейтбордистів. Від перших дошок з ручками і кермом до сучасних “паличок від пломбіру” чи “бананів”, можна побачити, як змінювалися скейти у розмірах і популярності. Коли Родні Маллен почав виконувати кікфліп, йому очевидно були потрібні гостріший хвіст і довший ніс для вищого і тривалого польоту. Та насправді на зміну скейтбордів впливали самі скейтери. Адже їм були необхідні зміни для нових трюків. Тож еволюція дошок точно вплинула на еволюцію скейтбордингу.
У 1969 році Ларрі Стівенс винайшов кіктейл – дошку з краями догори. Це змінило форму скейтів назавжди. Пізніше, коли пластик замінив дерево, кіктейлові краї ставали довшими і отримали назву “бананові борди”. Ці нові дошки, з поліуретановими колесами і широкими носами, аж до 1970-х років не виходили з трендів. Вони ідеально підходили для катання у басейні, що тоді стрімко набирало популярності. Та теж катання у басейні вимагало інновацій. І наприкінці 1970-х всім стало зрозуміло, що йде нова потужна хвиля розвитку скейтбордингу. Тоді ж з’явилися широкі борди. Їх створили Догтаун і Альва у 1980-х роках. Вони були 25-сантиметровими і майже безформними. Наприкінці 1980-х років скейти знов почали втрачати популярність.
Дошки у формі паличок вважали найсучаснішою формою скейтів. Хоча спершу форма палички для морозива була відповіддю на бум вуличного стилю, де менше вертикальних трюків, у 21 столітті на ній їздять усі. Дошка має подвійний хвіст і заокруглену форму носа. Наявність подвійного хвоста і носа означало, що тепер скейтер може краще керувати бордом і дошкою. Дошка у формі палички — це те, про що могли тільки мріяти першопрохідці скейтів, як Родні Маллен. Все, що змінилося з 1990-х років, то це ширина дошки, яка коливається від 17 до 23 сантиметрів.
З чого складається скейтборд?
Попри різні форми скейтбордів, деталі до них залишаються майже незмінними. Дека виготовляється з 6-9 шарів шпону канадського або китайського клена, які склеюються між собою. Деки також бувають алюмінієвими, бамбуковими, пластиковими та поліпропіленовими. Довжина дошки варіюється від 30 до 32 дюймів. Підкладки бувають прямокутні гумові або у формі поліуретанових пластин, які встановлюються між підвіскою і декою. Вони бувають двох типів: одні підкладки пом’якшують удар, який припадає на деку при приземленні, а другі збільшують висоту трюку. До них кріпляться колеса, а самі підвіски через підкладки кріпляться до деки. Реагуючи на нахил дошки, підвіски повертають колеса. Вони виготовлені здебільшого з алюмінію. Колеса бувають різної жорсткості — від 78А до 101А. Чим краще покриття, на якому їздить скейтбордист, тим вищою повинна бути жорсткість колеса. І навпаки, для катання по асфальтових і нерівним поверхням слід використовувати колеса з меншою жорсткістю. На традиційні чотириколісні скейти встановлюється вісім підшипників (по два на колесо). При виборі підшипників потрібно пам’ятати, що їх конструкція і якість впливають на швидкість скейта.