Видатний японсько-американський судово-медичний експерт, чия кар’єра поєднувала медичну майстерність, участь у розслідуванні знаменитих випадків і вплив на розвиток судової медицини. Його ім’я стало відомим після проведення аутопсії Мерилін Монро, а також у зв’язку зі смертю сенатора Роберта Кеннеді, випадки яких породили численні дискусії та теорії змови. Поза епохою скандалів Ногучі залишався шанованим фахівцем, професором університетів USC та UCLA, а також президентом міжнародних медичних організацій. Далі на i-los-angeles.
Біографія
Томас Ногучі народився в Японії і виріс у місті Йокосука. У 1951 році він закінчив Nippon Medical School у Токіо, після чого проходив інтернатуру в University of Tokyo School of Medicine Hospital. Незабаром Ногучі емігрував до Сполучених Штатів, де пройшов другу інтернатуру в Orange County General Hospital та ряд резидентур у Loma Linda University School of Medicine і Barlow Sanatorium у Лос-Анджелесі. Ця освіта заклала основу його майбутньої кар’єри у судовій медицині.
У 1961 році Ногучі почав працювати в офісі Chief Medical Examiner-Coroner для округу Лос-Анджелес (CME). Його ім’я стало широко відомим після проведення аутопсії Мерилін Монро, що привернуло увагу ЗМІ та громадськості.
У 1967 році Ногучі був призначений головним судмедекспертом округу Лос-Анджелес більшістю голосів ради наглядачів, попри протидію Los Angeles County Medical Association та керівництва медичних шкіл UCLA і USC. Він успадкував посаду від свого наставника Теодора Керфі і проводив аутопсії багатьох відомих людей, серед яких Джон Белуші, Альберт Деккер, Вільям Голден, Девід Янсен, Дженіс Джоплін, Шерон Тейт і Наталі Вуд.
Справа Мерилін Монро
Серед усіх розтинів, проведених доктором Ногучі, один залишився найгучнішим і найобговорюванішим навіть через півстоліття — смерть Мерилін Монро. 5 серпня 1962 року молодий заступник коронера Томас Ногучі прибув на роботу і не підозрював, що того дня йому доведеться зіткнутися зі справою, яка визначить його кар’єру. Тіло 36-річної акторки було знайдено напередодні в її будинку у Лос-Анджелесі. Вона лежала оголеною, обличчям донизу, з телефонною слухавкою у руці. Поруч стояли пляшки з-під снодійного. Ногучі, перевантажений щоденними розтинами, не мав часу на емоції. Але коли він підняв біле покривало, щоб розпочати огляд, йому на мить перехопило подих. Навіть у смерті Мерилін залишалася прекрасною.
Зовнішній огляд не показав ознак насильства. Далі Ногучі зробив Y-подібний розріз, обережно дістав внутрішні органи й ретельно перевірив кожен. Слідів крові, травм чи залишків ліків у шлунку не було. Токсикологічний аналіз виявив у крові смертельну дозу барбітуратів — снодійного препарату, який у великій кількості викликає пригнічення дихання. Після завершення досліджень було встановлено офіційний висновок – гостре отруєння барбітуратами внаслідок передозування. Ймовірне самогубство.
Та навіть через десятиліття після трагедії смерть Монро залишається однією з найобговорюваніших у 20 столітті. Кожного року, коли світ згадує річницю її смерті, ім’я Томаса Ногучі знову з’являється у заголовках. Деякі сенсаційні видання навіть заявляли, що доктор Ногучі сфальсифікував результати розтину, аби прикрити впливових людей. Для науковця, який усе життя присвятив точності та прозорості, такі звинувачення були глибоко принизливими. Проте він ніколи не відступив від своїх висновків.
Також Ногучі став відомим у зв’язку з аутопсією сенатора Роберта Ф. Кеннеді, яка встановила, що смертельний постріл потрапив у потилицю, за правим вухом, під кутом догори, з відстані від 15 до 75 міліметрів. Це викликало численні теорії змови, адже очевидці стверджували, що злочинець перебував на відстані щонайменше одного метра. Ногучі у своїх мемуарах зазначав, що офіційно він не встановлював, хто саме зробив смертельний постріл.
Справи Мерилін Монро і Роберта Кеннеді стали двома найгучнішими епізодами у кар’єрі Томаса Ногучі. Вони показали, як крихка межа між медициною, політикою і славою може перетворити лікаря на фігуру національного масштабу — людину, яка володіє останнім словом там, де суспільство шукає сенсацію, а не істину.
Відставка з посади
Після цього він опинився під тиском і подав у відставку. Крім того, секретар офісу повідомила, що Ногучі висловлював бажання провести вівісекцію головного адміністративного чиновника округу. Ногучі спробував відкликати свою відставку, але рада наглядачів відхилила прохання. Його дружина звинуватила округ у расовій дискримінації, а сам Ногучі отримав звинувачення у расизмі від співробітників CME. Після акції підтримки японсько-американської громади Лос-Анджелеса Ногучі був відновлений на посаді.
Під час другого терміну його критикували за надмірну відкритість у ЗМІ, зокрема після смертей Вільяма Голдена та Наталі Вуд у листопаді 1981 року. Звинувачення у неналежному управлінні призвели до пониження Ногучі з посади коронера до лікаря-спеціаліста у 1982 році. Його початкове визначення смерті Наталі Вуд як нещасного випадку згодом було переглянуте наступними експертами, а колишній стажист Ногучі, Майкл Франко, стверджував, що помічав синці на тілі актриси, які не були відображені в офіційній звітності.
Подальша кар’єра та нагороди
Після служби у CME Ногучі став керівником патології в USC та адміністративним патологом у LAC+USC Medical Center. Йому дали звання професора в USC та UCLA, а також він очолював American National Association of Medical Examiners.
У 1999 році імператор Японії нагородив Ногучі Order of the Sacred Treasure за видатний внесок у судову медицину. Того ж року він пішов на пенсію. У 2010–2022 роках Ногучі очолював World Association for Medical Law (WAML), організацію, яка сприяє розвитку медичного права, правової медицини та біоетики. Він також був персонажем бродвейського мюзиклу Dead Outlaw, де його роль виконав актор Том Сесмейн.
Книги та публікації
Доктор Томас Ногучі, відомий як “коронер зірок”, залишив помітний слід не лише у судово-медичній практиці, а й у літературі. Його книги стали своєрідним вікном у світ розслідувань гучних смертей Голлівуду та історію розвитку судової медицини у США.
У 1983 році він видав мемуари “Coroner”, написані у співавторстві з Джозефом ДіМоною. Книга, що у Великій Британії вийшла під назвою “Coroner to the Stars”, одразу здобула популярність завдяки відвертому опису найрезонансніших справ, з якими Ногучі стикався у своїй кар’єрі. Через два роки побачила світ його друга праця — “Coroner at Large” (1985), де автор досліджує історію судово-медичних експертів і ділиться унікальними випадками з практики, які змінили уявлення про роботу коронера. Пізніше Ногучі звернувся до художньої літератури, створив у співавторстві з Артуром Лайонсом два детективні романи — “Unnatural Causes” (1988) та “Physical Evidence” (1990). У цих творах він поєднав свій професійний досвід з елементами трилеру.
Томас Ногучі залишив неоднозначну, але помітну спадщину у сфері судової медицини. Його робота у справах знаменитостей, внесок у розвиток патології та участь у міжнародних медико-правових організаціях роблять його однією з ключових постатей американської судової медицини 20 століття. Його життя поєднувало наукові досягнення, суперечки навколо резонансних справ та активну громадську позицію, що й досі викликає інтерес істориків та дослідників.