Туберкульоз з його кривавим кашлем та надривом, болем у легенях став проблемою людства, адже забрав більше життів, ніж інша хвороба. Одні люди помирали за лічені дні, а інші — могли жити роками. Ця хвороба не пощадила нікого, забравши життя і таких відомих особистостей, як лорд Байрон, Фредерік Шопен, сестри Бронте та інші.
Поширеною була думка, що розумні та талановиті люди особливо вразливі до такої хвороби. Тож I-los-angeles розповість більше про епідемію першої половини 19 століття та про доктора Генрі Стемана, який допомагав містянам боротися з нею.
Спалах туберкульозу — передісторія
Починаючи з середини 1850-х років, причиною високої смертності дорослих в США був саме туберкульоз. До ймовірних причин цього відносили перенаселення, промислову революцію і як наслідок — антисанітарні умови життя та роботи. Спалах епідемії тривав десятиліттями, тож це вимагало рішучих дій.
На північному боці Лінкольд-авеню (на місці, де колись знаходився виноградник родини Гіддінгів – засновників кладовища Маунтін-В’ю) побудували протитуберкульозну лікарню. Тож в 1911 році відкрився «Санаторій Ла Вінья», який десятиліттями допомагав хворим на туберкульоз.
Подібні місця нічого б не значили без кваліфікованих лікарів. В той час таким фахівцем був доктор Генрі Стеман, лікар з Чикаго, про роль якого варто розповісти більше.
Лікар, який лікував та сам пережив туберкульоз
Дійсно, лікар, родом з Чикаго, сам ледве вижив після туберкульозу. В 1899 році він переїхав до Пасадіни (місто округу Лос-Анджелес штату Каліфорнія, вживається також як Пасадена), адже саме його рекламували як місце для тих, хто одужав, здолав туберкульоз. Це можна пояснити сонячним кліматом та сухим повітрям. Тож після того, як неприємні симптоми і сама хвороба відступили, він почав лікувати інших.
В той час доктор Стеман познайомився з лідером краю С. Хазардом Холстедом. Спільними зусиллями, разом зі ще одним лікарем з Чикаго – доктором Норманом Бріджем, вони очолили збір коштів на будівництво санаторію. В 1909 році в приміщенні було 17 кімнат, а через два роки – відкрилося ще 36.
Відомо, що перший котедж профінансувало подружжя Блекерів (Блекер Хаус). Другий котедж профінансував Джаред Торранс – засновник міста, серед інших благодійників зазначалися прізвища Флемінга, Калбертсона, подружжя Доені.
«Санаторій Ла Вінья» став одним з кращих санаторіїв через чисте повітря, відпочинок та здорове харчування. В новому столітті, наприклад, в Альтадені (округ Лос-Анджелеса) було мінімум п’ять протитуберкульозних санаторіїв. Що виділяло Ла Вінья? Даний заклад був найбільшим та найдовговічнішим.
Життя в протитуберкульозному санаторії
В закладі лікували дорослих та дітей. Наприклад, після Першої світової війни на лікуванні перебували ветерани-інваліди, які захворіли на туберкульоз. Були і такі пацієнти, легені яких були пошкоджені газовими атаками під час війни.
Просто уявіть місце з кіньми, курятником, великою рогатою худобою, виноградниками, апельсиновими та грейпфрутовими деревами, зі своєю поштою. Всі дари люди продавали, а отримані доходи використовували для покриття витрат та для харчування пацієнтів. Саме так описувала життя в санаторії Ла Вінья історик Сесілія Расмуссен.
Проте складність полягала в тому, що з кожним роком рівень доходів падав. Хоча деякі пацієнти задля зміцнення своїх м’язів допомагали фізичною працею. Вони могли укладати тротуар чи займатися садівництвом. Працівники санаторію заохочували спробувати свої сили в декоративно-прикладному мистецтві, адже пацієнти могли ще й самі продати згодом створені вироби. Сесілія Расмуссен зазначала середню вартість обслуговування на день — 1,41 долар.
Чи успішним був такий метод лікування? Багатьом пацієнтам втеча від скупченості людей та здоровий спосіб життя допомагали. Та рівень смертності в 1900 році все рівно був, за статистикою — 194 особи на 100 тисяч хворих помирали. Якщо порівняти з сучасними показниками, то це 0,2 смерті на 100 тисяч хворих (дані отримані від Американської легеневої асоціації).
Надія на зцілення
«Санаторій Ла Вінья», як і доктор Генрі Стеман, були надією на зцілення. Пацієнтами протитуберкульозного санаторію були люди різних верств населення. Часто це були бідні або малозабезпечені люди, які не могли сплачувати повну вартість, проте 50% покривали пожертви благодійників. Цікаво, що сам доктор Стеман спочатку працював безкоштовно.
Страшною подією в історії санаторію стала пожежа 1935 року, яка охопила не лише каньйон Лас-Флорес, але й протитуберкульозний заклад. Вцілілою залишилася лише адміністративна будівля, все інше було знищене руйнівним вогнем. Заклад отримав 69 тисяч доларів страхування, завдяки зборам пожертв вдалося зібрати ще 178 тисяч доларів. Все це спрямували на побудову нової лікарні, розрахованої на 51 ліжко (архітектор Майрон Хант).
Кімнати нового санаторію добре провітрювалися та виходили у внутрішній двір, пацієнти відчували турботу та певну свободу. Побудована будівля була однією з перших у всій Каліфорнії, яку розроблювали, враховуючи питання сейсмічної безпеки.
В 1945 році в приміщенні нового протитуберкульозного санаторію розмістили дослідницький центр Чарльза Кука Гастінгса. Він помер від туберкульозу, а його син відкрив установу. Виділялося 20 місць для безкоштовного лікування та догляду за ветеранами. Дослідницький центр почав вивчати вплив на туберкульоз харчування. Можливо, це здивує сучасного читача, але поштовхом до здорового способу життя, а саме до здорового харчування, стала епідемія туберкульозу.
Через 18 років після відкриття дослідницького центру і нового санаторію, заклади були закриті. Причиною став розвиток лікування від хвороби, тож більше не було потреби в окремих, спеціалізованих приміщеннях. До 1980-х років кількість хворих значно зменшилася, як і рівень смертності від туберкульозу. Дієвим лікуванням стала домашня ізоляція та прийом антибіотиків, доповненні здоровим харчуванням.
Що сталося з територією санаторію Ла Вінья?
Закритий заклад об’єднався згодом з Хантінгтонської лікарнею Пасадіни. Таким чином, було відкрито «Крило Ла Вінья», вартість якого оцінювали в 20 мільйонів доларів. Величезну територію, яка залишилася вільною (160 акрів землі, майже 65 гектарів), продали забудовнику. Масштабна територія десятиліттями була причиною конфлікту, а згодом розколола Альтадену на фракції. Ось які пропозиції були озвучені в ті часи.
- Створення архіву для писань та документів Л. Рона Хаббарла.
- Інший варіант полягав у створенні природного заповідника.
- Третім варіантом, який врешті переміг, стало будівництво житлової забудови. В 1993 році розпочалися будівельні роботи на 272 будинки. Продажі розпочалися в 1998 році.
Доречно додати, що містяни довгий час боролися проти ідеї побудови закритого комплексу та приватної школи на місці протитуберкульозного санаторію, проте вони програли. Наглядова рада округу Лос-Анджелеса схвалила ідею заміщення порожніх будівель житловими будинками на схилі пагорбу.
Доктор Генрі Стеман: як склалася доля видатного лікаря?
В народі його охрестили «Капітаном смерті». Він зробив вагомий вклад в процес стримання хвороби. Він лікував та допомагав, не дивлячись та статус чи клас людини.
Він був акушером-гінекологом, і свого часу покинув прибуткову практику в Чикаго для переїзду до Пасадіни. Відновлення власного здоров’я та вивчення хвороби стало нав’язливою ідеєю.
Помер Генрі Стеман в 1918 році, у віці 66 років. Його поховали на кладовищі Маунтін-В’ю. Його друг та колега Норман Брідж описував доктора як талановитого лікаря, філантропа, відповідального громадянина. Санаторій Ла Вінья був його найбільшою роботою. Йому вдалося здійснити благородну мрію — створити притулок для хворих та нужденних.